Parqués — це популярна в Колумбії настільна гра, схожа на «лудо» або «нещасливі випадки». Слово незвичне й культурно колоритне: у пісні Шакіра жартома зізнається, що навіть погано грає в паркес, додаючи образу героїні щирості та самоіронії.
Цей трек починається з такої безжальної чесності, що мимоволі посміхаєшся. Шакіра вирішує почати розмову про розбиті стосунки з власного досьє недоліків: вона не вміє варити каву («No sé preparar café»), нічого не тямить у футболі («no entiendo de fútbol»), погано грає навіть у паркес («Juego mal hasta el parqués» — це традиційна колумбійська настільна гра, схожа на лудо) і зізнається, що не приймає душ щонеділі («Ni me baño los domingos»). Вона буквально вивалює всі свої побутові мінуси, щоб підвести до головного болю: попри весь цей хаос у характері, ніхто не думає про нього так сильно, навіть якщо йому байдуже.
Замість пафосних метафор вона бере прості й точні речі. Їй важко змиритися з тим, що дні стали однаковими, а дощ ллє так довго, ніби саме небо втомилося на це дивитися («El cielo está cansado ya de ver la lluvia caer»). Вона знає, що колишній більше не повернеться («No vas a volver»), справи вдома йдуть усе гірше, але вона принаймні все ще дихає («Pero al menos aún respiro»). Забути його просто не виходить: любити далі — це щось неминуче («Seguir amándote es inevitable»), як неконтрольована звичка, від якої немає ліків.