Learn Polish With Ania Iwanek with these 23 Song Recommendations (Full Translations Included!)

Have you ever held onto a memory so tight it feels real? "Miasto," which means "The City" in Polish, is a powerful song about holding onto hope and love in the face of separation and destruction. The lyrics paint a picture of a past world, a time when two people shared a deep, "breathless love" and their hearts beat as one. They remember running together towards a fire that threatened to turn their city to ash, a powerful image of shared passion or a dangerous, historic struggle.

Now, separated, the singer clings to the memory of their lover's promises. They are waiting for the day their loved one, who is fighting for "something more than just a few moments," will return. The song is a beautiful and heartbreaking plea, a quiet belief that love can survive even the most difficult times and that one day, they will be reunited to rebuild their world and ensure their city's spirit never dies.

„Miasto” Anie Iwanek, poljske umjetnice, uz Pati Sokół i Piotra Cugowskog, govori iz prostora između ruševina i nade. U pjesmi se prisjećamo „drugog svijeta” koji su dvoje ljudi nekoć dijelili: vrijeme se mjerilo ritmom njegovih koraka, a zajedno su trčali prema vatri koja je trebala pretvoriti grad u pepeo. Ipak, usred te slike razaranja ostaje ljubav. Pripovjedačica zatvara oči i zamišlja njegovo lice u svojim rukama, njihova spojena srca i obećanje ljubavi „aż po śmierć” [sve do smrti].

Najviše se pamti njezina tiha nada da će se on vratiti po nju i reći: „Wciąż kocham cię” [Još te volim]. Povratak bi donio i povratak ljeta, „blask sierpniowych barw” [sjaj kolovoških boja], pa grad ne bi prestao živjeti. Na kraju njih dvoje zamišljaju bijeg daleko, na mjesto gdje ih više ništa neće razdvojiti. Lijepa je to, pomalo filmska ideja: čak i grad koji je gotovo postao pepeo može ponovno oživjeti ako se dvoje ljudi vrati jedno drugome.

A „Miasto” cím jelentése: „Város”. Ania Iwanek, Pati Sokół és Piotr Cugowski dalában egy régi közös világ emléke jelenik meg, amelyet a tűz majdnem hamuvá változtatott: „Miasto w popiół” [A várost hamuvá]. A két ember egykor együtt futott a veszély felé, a nő pedig „w rytm twoich kroków” [a te lépteid ritmusára] mérte az időt. Most azt reméli, hogy a másik visszatér, és szavak nélkül is megérti őt. A „Wciąż kocham cię” [Még mindig szeretlek] ismétlése egyszerű és nagyon közvetlen: a szerelem a pusztulás után sem tűnt el.

A dal legszebb része az emlékezés és a várakozás találkozása. A nő lehunyja a szemét, érzi a másik kezét az arcán, és hallja „wspólne bicie naszych serc” [a szívünk közös dobbanását]. Közben egy konkrét visszatérésben bízik: újra eljön a nyár, visszatérnek az augusztusi színek, és együtt elmenekülnek messzire, ahol „nas nigdy nic nie rozłączy” [soha semmi nem választ el minket]. A dal így egy romok között őrzött szerelmi ígéret: „Zabierz mnie” [Vigyél magaddal] nem udvarias kérés, hanem sürgető könyörgés, hogy a régi közös élet még egyszer elkezdődhessen.

«Miasto» betyr «byen» på polsk, og sangen bruker byen som et sted fylt av minner, kjærlighet og fare. Fortelleren ser tilbake på «en annen verden» som hun og den andre personen en gang kjente sammen. De løp etter en ild som skulle forvandle byen til aske, et dramatisk bilde på en tid med store forandringer og sterke følelser. Samtidig lengter hun etter kjærligheten de hadde: «Chcę ufać znów» [Jeg vil stole igjen] og håper at han fortsatt forstår henne uten mange ord.

Det mest rørende er håpet hennes om at han skal komme tilbake og hente henne. Når hun lukker øynene, kjenner hun ansiktet sitt synke ned i hendene hans og hører «wspólne bicie naszych serc» [den felles bankingen fra hjertene våre]. Hun tror fortsatt at en dag vil han si «Wciąż kocham cię» [Jeg elsker deg fortsatt]. Mot slutten blir ønsket enda tydeligere: sommeren skal vende tilbake, augustfargene skal få liv igjen, og de skal flykte langt bort sammen, «tylko ty i…» [bare du og …]. Den avbrutte slutten lar drømmen henge i luften.

„Miasto“ od polské zpěvačky Anie Iwanek s Pati Sokół a Piotrem Cugowským je píseň o lásce, která se ocitla mezi vzpomínkou a čekáním. Vypravěčka vzpomíná na „inny świat“ [jiný svět], kde spolu s milovaným člověkem běželi za ohněm, který měl „zmienić miasto w popiół“ [proměnit město v popel]. Město tu není jen místo na mapě. Je to prostor, který může zničit konflikt, čas nebo odloučení, ale také prostor, který by znovu ožil, kdyby se dvojice vrátila k sobě. Hezký detail je „odmierzałam czas w rytm twoich kroków“ [odměřovala jsem čas v rytmu tvých kroků]: její den se kdysi řídil jeho přítomností.

Nejsilnější část stojí na naději, která se odmítá vzdát. Když zavře oči, cítí jeho ruce na tváři a slyší „wspólne bicie naszych serc“ [společný tlukot našich srdcí]. Přestože on bojuje „o coś więcej niż parę chwil“ [o něco víc než pár chvil], ona tiše věří, že se vrátí, odvede ji pryč a řekne: „Wciąż kocham cię“ [Stále tě miluji]. Závěr přidává letní vzpomínku, srpnové barvy a útěk někam daleko, kde je už nic nerozdělí. Je to velké, skoro filmové vyznání, ale právě přímé opakování „Zabierz mnie“ [Vezmi mě s sebou] dává písni naléhavost: nechce další slib, chce, aby se ten člověk opravdu vrátil.

Ania Iwaneki, Pati Sokółi ja Piotr Cugowski laul „Miasto” („Linn”) vaatab tagasi maailma, kus kaks inimest jooksid koos tule poole, mis pidi linna halastamatult tuhaks muutma. See on suur ja veidi filmilik kujutlus, kuid laul jääb samal ajal väga isiklikuks: üks armastaja mõõtis aega teise sammude rütmis ning mäletab „miłość bez tchu” („hingetu armastus”). Ta sulgeb silmad ja tunneb taas, kuidas teise inimese nägu tema käte vahel puhkab. Poolakeelne „wciąż kocham cię” tähendab „ma armastan sind ikka veel” ning just see lihtne lause on laulu kõige otsekohesem süda.

Laulu jutustaja ootab, et kallim tuleks talle järele ja viiks ta siit ära. Ta usub, et saabub päev, mil teine ütleb: „Wciąż kocham cię” („Ma armastan sind ikka veel”). Mälestustes võiks suvine aeg tagasi tulla, augusti värvid taas särada ja linn uuesti elama hakata. Korduv palve „Zabierz mnie” („Vii mind kaasa”) kõlab peaaegu nagu põgenemisplaan: nad läheksid kaugele, kus miski neid enam ei lahutaks. Laul on korraga igatsus armastuse, ühise mineviku ja võimaluse järele uuesti koos edasi minna.

“Miasto” (“Cidade”) é uma canção sobre um amor que ficou ligado às ruínas de um mundo antigo. A narradora lembra de quando os dois corriam juntos atrás de um fogo que transformaria a cidade em cinzas: “Był kiedyś inny świat” [Havia um outro mundo]. Esse passado mistura destruição e intimidade: enquanto tudo ao redor ameaça desaparecer, ela ainda recorda o ritmo dos passos dele, os lábios, as mãos em seu rosto e o coração dos dois batendo junto. A cidade do título parece ser tanto um lugar real quanto o espaço onde essa história de amor aconteceu.

O mais bonito é a esperança teimosa da narradora. Mesmo sabendo que ele luta por algo maior do que “parę chwil” [alguns momentos], ela acredita que chegará o dia em que ele voltará para buscá-la e dirá: “Wciąż kocham cię” [Ainda amo você]. O refrão também sonha com o verão retornando, com as cores de agosto recuperando o brilho e com os dois fugindo para longe, onde nada poderá separá-los. “Zabierz mnie” [Leve-me] é um pedido simples e urgente. Em meio a fogo, cinzas e despedidas, a canção escolhe acreditar que o amor pode fazer a cidade voltar a viver.

”Miasto” betyder ”staden” på polska, och i sången blir staden platsen där en kärlek har gått sönder, men kanske fortfarande kan börja leva igen. Berättaren minns ”en annan värld” där de två sprang tillsammans mot en eld som hotade att förvandla staden till aska. Det är en stor och nästan filmisk bild, men känslan är mycket personlig: hon minns deras steg, deras löften och ”våra hjärtans gemensamma slag”. Hon blundar och föreställer sig fortfarande hans ansikte i hennes händer och hans läppar mot hennes.

Samtidigt har han gett sig av och kämpar för något mer än ”ett par ögonblick”. Hon väntar ändå i tysthet på dagen då han ska komma tillbaka, hämta henne därifrån och säga: ”Jag älskar dig fortfarande” (på polska: ”Wciąż kocham cię”). Mot slutet blir hoppet nästan som en flyktplan: de ska återvända till sommaren, augustifärgerna och en plats långt borta där inget kan skilja dem åt. Det fina i texten är att staden både verkar hotad och levande. Om de hittar tillbaka till varandra kan den få fortsätta leva.

В «Miasto» Ани Иванек с участием Pati Sokół и Piotra Cugowskiego звучит тоска по миру, который когда-то существовал для двоих. Героиня вспоминает, как отмеряла время «w rytm twoich kroków» [в ритм твоих шагов], а они вместе бежали за огнём, способным превратить город в пепел. На этом фоне особенно нежно звучит признание: «Miłość bez tchu» [любовь, от которой перехватывает дыхание]. Она закрывает глаза и представляет лицо в его ладонях, клятву любить до смерти и общее биение сердец.

Но настоящее разделило их. Он изо всех сил борется «o coś więcej niż parę chwil» [за нечто большее, чем несколько мгновений], а она всё ещё верит, что однажды он вернётся, заберёт её отсюда и скажет: «Wciąż kocham cię» [Я всё ещё люблю тебя]. В финальных образах возвращается лето, августовские краски и надежда снова идти вместе, чтобы город продолжал жить. А последняя мысль звучит почти как план побега: «Uciekniemy tam daleko» [Мы убежим далеко], где их уже ничто не разлучит.

Dans « Miasto », Ania Iwanek, artiste polonaise, chante avec Pati Sokół et Piotr Cugowski le souvenir d’un amour séparé par le temps et par une ville marquée par le feu. La narratrice se rappelle « Był kiedyś inny świat » [Il y avait autrefois un autre monde], celui où les deux amoureux avançaient ensemble, au rythme des pas de l’autre. Mais un feu devait changer la ville « w popiół » [en cendres]. L’image est forte : la ville n’est pas seulement un décor, elle devient le lieu où leur histoire risque de disparaître.

Pourtant, elle ferme les yeux et retrouve son visage dans les mains de l’être aimé, leurs promesses et « wspólne bicie naszych serc » [les battements de nos cœurs]. Même séparée, elle croit encore à son retour : « Wciąż kocham cię » [Je t’aime toujours]. Le refrain demande presque une fuite à deux, loin de tout ce qui pourrait les séparer. La fin imagine le retour de l’été, des couleurs d’août et d’une ville qui recommence à vivre. Le mot polonais miasto signifie simplement « ville », mais ici cette ville contient tout : les souvenirs, l’attente et l’espoir de repartir ensemble.

„Miasto” este o baladă despre o iubire care pare îngropată sub cenușa trecutului, dar nu a dispărut. Naratoarea își amintește „Był kiedyś inny świat” [A existat cândva o altă lume], în care cei doi își măsurau timpul după pașii celuilalt și alergau împreună după un foc ce urma să transforme orașul în cenușă. Imaginea este dramatică, aproape cinematografică, însă centrul cântecului rămâne foarte personal: ea închide ochii, își imaginează chipul între mâinile lui și încă aude bătaia inimilor lor împreună.

Partea cea mai emoționantă este speranța, spusă simplu și repetat: „Wciąż kocham cię” [Încă te iubesc]. El luptă pentru ceva mai mult decât „parę chwil” [câteva clipe], iar ea crede că va veni ziua când se va întoarce să o ia de acolo. Își dorește să revină vara și culorile lui august, să fugă departe, într-un loc unde nimic nu îi va mai despărți. Titlul capătă astfel două sensuri: orașul este locul care a fost amenințat de foc, dar și locul unei vieți care poate începe din nou, dacă iubirea se întoarce.

„Miasto” ir dziesma par mīlestību, kas palikusi starp pagātni un cerību uz atgriešanos. Stāstītāja atceras „citu pasauli”, kur abi kopā skrēja pretī ugunij, kas draudēja pilsētu pārvērst pelnos. Poļu vārds miasto nozīmē „pilsēta”, taču šeit pilsēta ir arī vieta, no kuras viņa gaida glābiņu. Viņa aizver acis un iztēlojas viņa seju savās plaukstās, abu sirdspukstus un solījumu mīlēt līdz nāvei. Īpaši skaista ir frāze „Wciąż kocham cię” [Es joprojām tevi mīlu]. Tā skan vienkārši un tieši, bez liekiem paskaidrojumiem.

Viņš cīnās par kaut ko vairāk nekā tikai dažiem kopīgiem mirkļiem, bet viņa klusi tic, ka pienāks diena, kad viņš atgriezīsies, paņems viņu sev līdzi un atkārtos šo mīlestības apliecinājumu. Dziesmas beigās parādās vasaras atmiņa: „Powróci tamten letni czas” [Atgriezīsies tā vasaras diena] un „Odżyje blask sierpniowych barw” [Atdzīvosies augusta krāsu spožums]. Viņu sapnis ir aizbēgt tālu, lai nekas vairs nespētu abus šķirt. Dziesma paliek nepabeigta ar vārdiem „Tylko ty i...” [Tikai tu un...], tāpēc klausītājam pašam jāiztēlojas, kas notiks tālāk.

Ania Iwanekin, puolalaisen artistin, Pati Sokółin ja Piotr Cugowskin esittämä Miasto tarkoittaa suomeksi ”kaupunkia”. Laulussa muistellaan maailmaa, joka oli ennen erilainen: kaksi ihmistä juoksi yhdessä kohti tulta, joka uhkasi muuttaa kaupungin tuhkaksi. Menneisyyteen liittyy myös rakkaus, joka tuntui hengästyttävältä ja yhteiseltä. Kertoja sulkee silmänsä ja kuvittelee yhä, kuinka rakastetun kädet ympäröivät hänen kasvonsa. Kaunis, vähän dramaattinen mielikuva, mutta juuri siksi se toimii.

Kertoja odottaa, että toinen palaa ja sanoo: ”Wciąż kocham cię” [Rakastan sinua yhä]. Hän uskoo kesän palaavan, elokuun värien heräävän uudelleen ja heidän jatkavan matkaa yhdessä. Toistuva pyyntö ”Zabierz mnie” [Vie minut mukaasi] tekee kaipauksesta hyvin suoran: hän haluaa pois tästä paikasta, mutta samalla hän toivoo, että kaupunki pysyy elävänä. Lopussa haave muuttuu pakomatkaksi kauas, paikkaan, jossa mikään ei enää erottaisi heitä. Laulun ytimessä on siis menetetty yhteinen maailma ja hiljainen usko siihen, että rakkaus voisi vielä löytää tiensä takaisin.

“Miasto” significa “La città”, ma qui la città è molto più di uno sfondo: è il luogo di un amore perduto e di una possibile rinascita. La voce narrante ricorda “Był kiedyś inny świat” [C’era una volta un altro mondo], quando lei e l’altra persona correvano insieme verso un fuoco capace di trasformare la città in cenere. Il passato contiene anche “Miłość bez tchu” [Un amore senza fiato], immagini di mani, labbra e due cuori che battono insieme. È una memoria intensa, quasi cinematografica, ma il desiderio è detto in modo diretto: “Wciąż kocham cię” [Ti amo ancora].

La speranza arriva come un’attesa precisa: un giorno lui tornerà a portarla via e dirà quelle parole. Lei sogna il ritorno dell’estate, dei colori d’agosto e di un cammino condiviso: “Zabierz mnie” [Portami via]. La città, ferita dal fuoco e dalla separazione, potrà così tornare a vivere. Il finale guarda lontano, verso un posto dove niente potrà dividerli: “Uciekniemy tam daleko” [Fuggiremo lontano]. È una canzone fatta di cenere, promesse e una richiesta semplicissima, quasi urgente: torna da me.

„Miasto“ od poľskej interpretky Anie Iwanek s Pati Sokół a Piotrom Cugowským je pieseň o láske, ktorú rozdelil čas a možno aj veľká katastrofa. Rozprávačka spomína na „Był kiedyś inny świat“ [Kedysi existoval iný svet], v ktorom kráčala v rytme krokov milovaného človeka. Spolu bežali za ohňom, ktorý mal mesto zmeniť na popol. Obraz mesta tu pôsobí takmer ako spomienka na domov, ktorý sa rozpadol, no ich spoločné city ešte nezmizli. Keď hovorí „Miłość bez tchu“ [Láska bez dychu], znie to ako láska taká silná, že nedáva priestor na pokojné dýchanie.

Najkrajšia časť piesne stojí na tichej nádeji. Rozprávačka zatvára oči a predstavuje si jeho tvár v dlaniach, spoločný tlkot sŕdc a sľub lásky „aż po śmierć“ [až do smrti]. Verí, že sa jedného dňa vráti, odvedie ju preč a povie: „Wciąż kocham cię“ [Stále ťa milujem]. V závere sa vracia leto, augustové farby a predstava úniku na miesto, kde ich už nič nerozdelí. Aj keď mesto okolo nich takmer zaniklo, ona stále verí, že môže znovu ožiť spolu s ich láskou.

«Miasto» («Місто») Ania Iwanek за участю Pati Sokół і Piotr Cugowski звучить як пісня про кохання, яке залишилося серед руїн спільного минулого. Оповідачка згадує «Był kiedyś inny świat» [Колись був інший світ], де двоє разом бігли за вогнем, що мав перетворити місто на попіл. Це не обов’язково буквальна пожежа: у тексті місто стає образом місця, де їхнє життя змінилося, але спогади про нього ще не згасли. Особливо гарно працює рядок «Odmierzałam czas w rytm twoich kroków» [Я відміряла час у ритмі твоїх кроків]: кохана людина була для неї справжнім годинником.

Тепер вона заплющує очі й уявляє його обличчя у своїх долонях, спільне биття сердець і обіцянку любові до смерті. Вона вірить, що він повернеться, забере її звідси й скаже: «Wciąż kocham cię» [Я досі кохаю тебе]. Наприкінці надія стає майже втечею: повернеться літній час, оживуть серпневі барви, а вони підуть далеко, туди, де їх уже ніщо не розлучить. Мені подобається, що пісня не обіцяє простого щасливого фіналу. Вона тримається на одному тихому, впертому бажанні: «Zabierz mnie» [Забери мене].

„Miasto“ – tai ilgesio kupina daina apie du žmones, kuriuos sieja meilė, prisiminimai ir viltis vėl būti kartu. Pasakotoja prisimena „Był kiedyś inny świat“ [Kadaise buvo kitas pasaulis], kuriame jie kartu bėgo paskui ugnį, galinčią miestą paversti pelenais. Šis miestas skamba ir kaip tikra vieta, ir kaip jų bendro gyvenimo simbolis: kažkas jame buvo prarasta, bet jis vis dar gali atgyti. Ypač gražus vaizdas yra „Odmierzałam czas w rytm twoich kroków“ [Matavau laiką pagal tavo žingsnių ritmą]. Tai reiškia, kad mylimojo buvimas tapo pačiu jos laiko matu.

Daina juda tarp prisiminimo ir laukimo. Užmerkusi akis ji jaučia jo veidą savo delnuose, girdi jų bendrą širdžių plakimą ir tiki, kad vieną dieną jis sugrįš jos pasiimti. Pakartojamas „Wciąż kocham cię“ [Aš vis dar tave myliu] skamba labai tiesiai, be jokių užuominų. Vėliau atsiranda vasaros, rugpjūčio spalvų ir pabėgimo toli vaizdai: „Zabierz mnie“ [Pasiimk mane]. Dainos pabaigoje norima ne tik grįžti į buvusį laiką, bet ir išsaugoti miestą gyvą, kad jų istorija visiškai nesibaigtų.

In „Miasto“ von Ania Iwanek mit Pati Sokół und Piotr Cugowski erinnert sich das lyrische Ich an eine frühere gemeinsame Welt: Zwei Menschen liefen zusammen „za ogniem“ [dem Feuer hinterher], bis dieses Feuer die Stadt in Asche verwandeln sollte. Die Stadt ist dabei mehr als ein Ort. Sie steht für ein gemeinsames Leben, das fast zerstört wurde, während die Liebe trotzdem weiterlebt. Besonders schön ist die Zeile „Odmierzałam czas w rytm twoich kroków“ [Ich maß die Zeit im Rhythmus deiner Schritte]: Nähe wird hier ganz einfach über Bewegung und Alltag gezeigt.

Die Sängerin schließt die Augen und stellt sich vor, wie sein Gesicht in seinen Händen versinkt. Sie hört noch ihren gemeinsamen Herzschlag und glaubt leise daran, dass er eines Tages zurückkommt, sie von dort fortbringt und sagt: „Wciąż kocham cię“ [Ich liebe dich immer noch]. Später kehren der Sommer und die Farben des Augusts zurück, und aus der Bitte „Zabierz mnie“ [Nimm mich mit] wird der Wunsch nach einer Flucht an einen weit entfernten Ort, an dem sie nichts mehr trennt. Das Lied bleibt bewusst zwischen Erinnerung und Hoffnung: Die Stadt ist beschädigt, aber solange diese Liebe nicht verstummt, soll sie weiterleben.

“Miasto” significa “La ciudad”, y en esta canción la ciudad parece guardar las ruinas de un amor. La voz recuerda “Był kiedyś inny świat” [Hubo una vez otro mundo], un tiempo compartido en el que medía las horas “w rytm twoich kroków” [al ritmo de tus pasos]. Después aparece un fuego capaz de convertir la ciudad “w popiół” [en cenizas]: una imagen intensa para hablar de un mundo que cambió y de una relación que quedó separada por algo enorme.

Pero la esperanza sigue viva. La persona que canta cierra los ojos y recuerda el rostro hundiéndose entre las manos de su amado, las promesas de amor hasta la muerte y el latido de ambos corazones. Aunque él lucha por algo más que “parę chwil” [unos pocos momentos], ella cree que llegará el día en que vuelva para llevársela y diga “Wciąż kocham cię” [Todavía te amo]. El final mira hacia un verano que podría regresar, con los colores de agosto y una escapada lejos de todo: “Uciekniemy tam daleko” [Huiremos allí lejos]. Es una canción de espera, memoria y una segunda oportunidad, con una petición sencilla que se repite como un ruego: “Zabierz mnie” [Llévame].

„Miasto“ („Градът“) на полската изпълнителка Ания Иванек с Пати Сокол и Пьотр Цуговски разказва за любов, останала сред руините на общото минало. Някога двама души са познавали „друг свят“, бягали са заедно след огън, който трябвало безмилостно да превърне града в пепел. Образът е силен и почти филмов, но песента остава лична: героинята мери времето по стъпките на любимия и си спомня любов, „без дъх“.

Тя затваря очи и си представя лицето си в ръцете му, клетвата му за любов до смърт и общия ритъм на сърцата им. Въпреки че той се бори за нещо повече от „няколко мига“, тя тихо чака деня, в който ще се върне, ще я вземе оттам и ще каже: „Wciąż kocham cię“ [„Все още те обичам“]. Финалът носи надежда за завръщане на лятото, августовските цветове и живота на града. „Zabierz mnie“ [„Вземи ме със себе си“] звучи като молба за бягство далеч, на място, където само двамата ще останат заедно и нищо няма да ги раздели.

Το «Miasto» σημαίνει «Η πόλη» στα πολωνικά. Στο τραγούδι, η πόλη γίνεται σκηνικό μιας παλιάς αγάπης και μιας μεγάλης καταστροφής: κάποτε υπήρχε «inny świat» [ένας άλλος κόσμος], όπου οι δύο άνθρωποι προχωρούσαν μαζί και εκείνη μετρούσε τον χρόνο «w rytm twoich kroków» [στον ρυθμό των βημάτων σου]. Όμως μια φωτιά απειλεί να μετατρέψει την πόλη «w popiół» [σε στάχτη]. Η εικόνα είναι δυνατή και σχεδόν κινηματογραφική, αλλά η καρδιά του τραγουδιού μένει πολύ προσωπική: εκείνη κλείνει τα μάτια, νιώθει το πρόσωπό της μέσα στα χέρια του και θυμάται την υπόσχεση «miłość aż po śmierć» [αγάπη μέχρι τον θάνατο].

Παρόλο που εκείνος παλεύει για κάτι περισσότερο από «parę chwil» [μερικές στιγμές], εκείνη περιμένει σιωπηλά την ημέρα που θα επιστρέψει για να την πάρει μαζί του και θα της πει «Wciąż kocham cię» [Ακόμα σε αγαπώ]. Η ελπίδα δεν κοιτά μόνο το παρελθόν: ονειρεύεται να ξαναγυρίσει το καλοκαίρι, να αναστηθεί «blask sierpniowych barw» [η λάμψη των χρωμάτων του Αυγούστου] και να συνεχίσουν να περπατούν μαζί, ώστε η πόλη να μη σταματήσει να ζει. Στο τέλος, η επιθυμία γίνεται απόδραση: «Uciekniemy tam daleko» [Θα φύγουμε μακριά], σε έναν τόπο όπου τίποτα δεν θα τους χωρίζει. Είναι ένα τραγούδι για την αναμονή, τη μνήμη και την επίμονη πίστη ότι μια αγάπη μπορεί να επιστρέψει.

In “Miasto” van de Poolse artiest Ania Iwanek, met Pati Sokół en Piotr Cugowski, kijkt een vrouw terug naar een liefde die bij een andere wereld lijkt te horen. Ze liep vroeger mee op het ritme van zijn stappen en samen renden ze achter een vuur aan dat de stad in as zou veranderen: „Miasto w popiół” [de stad in as]. Dat beeld maakt de liefde meteen groter dan een gewone herinnering. Toch blijft haar verlangen heel dichtbij: ze wil weer vertrouwen, zijn mond opnieuw op de hare voelen en geloven dat hij haar begrijpt zonder veel woorden.

De sterkste scène komt wanneer ze haar ogen sluit en zich voorstelt dat haar gezicht in zijn handen rust. Hij belooft haar liefde tot aan de dood, terwijl hun harten samen kloppen. Ondanks alles wat hij doet om meer te bereiken dan een paar momenten, blijft zij stil hopen op de dag waarop hij terugkomt om haar mee te nemen. Ze verlangt naar „tamten letni czas” [die zomertijd van toen], naar de kleuren van augustus en naar een plek waar de stad weer leeft. Aan het einde wordt haar droom eenvoudig en direct: samen ver weg vluchten, zodat niets hen nog uit elkaar brengt. „Wciąż kocham cię” betekent: [ik hou nog steeds van je].

„Miasto“ („Grad“) Anje Ivanek, poljske umetnice, uz Pati Sokół i Piotra Cugovskog, govori glasom osobe koja se seća sveta koji je nekada delila sa voljenom osobom. Taj svet je nestao, a grad je ugrožen vatrom: „Ogień, który bezlitośnie zmienić miał / Miasto w popiół“ [Vatra koja je nemilosrdno trebalo da pretvori grad u pepeo]. Ipak, u središtu pesme nije samo uništenje, već ljubav koja pokušava da preživi posle svega. Pripovedačica je nekada merila vreme „w rytm twoich kroków“ [u ritmu tvojih koraka], što je nežna slika bliskosti: čak je i prolazak vremena bio povezan s tom osobom.

Najlepši deo pesme je njena tiha nada. Dok zatvara oči, ona zamišlja lice koje tone u voljene ruke, zajedničke otkucaje srca i obećanje ljubavi „aż po śmierć“ [do smrti]. Veruje da će doći dan kada će se ta osoba vratiti po nju i reći: „Wciąż kocham cię“ [I dalje te volim]. Leto i avgustovski sjaj postaju znak mogućeg novog početka: „Powróci tamten letni czas“ [Vratiće se ono letnje vreme]. Na kraju, želja je sasvim jasna i pomalo filmska: da pobegnu daleko, da ih ništa više ne razdvoji i da grad ponovo živi.